Цукровий діабет, як фактор ризику виникнення серцево-судинних захворювань.

Зараз в усьому світі відмовляються від формулювання «хворий на цукровий діабет» і усе частіше говорять про спосіб життя з діабетом. А багато видатних людей, у яких у різному віці був знайдений діабет, своїм життям доводять краще за будь-яких теоретиків правильність такого підходу. Тому у своїх лекціях ми будемо намагатися уникати невірних на наш погляд виразів «хвороба», «занедужав на діабет», «хворий на цукровий діабет».

Сьогодні діабет вже не є суто медичною проблемою – це соціальна, економічна, нарешті, політична проблема. Але вирішувати її доведеться саме Вам, тому що це Ваше життя і Вам його планувати. Природно, у перші дні після підтвердження діагнозу цукровий діабет людина ставить собі безліч питань, на які, здавалося б, відповідей не знайти ніколи: «Чому я?», «Як це сталося?», «Це серйозно?», «Це небезпечно?», «Я одужаю?», «Мені доведеться розлучитися зі своїм хлопцем?», «Мені доведеться робити уколи?», «Це боляче?», « Я осліпну?», « Я помру?». Ці питання Ви усі знаєте – їм спочатку немає кінця. Але є відповіді, які викликають підозру через свою простоту.

Найсумніший факт, пов’язаний з діабетом – ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ НЕ ВИЛІКОВУЄТЬСЯ. Тому примиріться зі своїм діабетом, як із фактом, що вже здійснився, і після короткої паніки розпочинайте дії. З чого почати? Природно, приймайте призначене Вам лікарем лікування і починайте навчання.

Безумовно, кожному знадобиться докласти ще дуже багато зусиль при навчанні, але це допоможе Вам розібратися у всіх тонкощах життя з діабетом, навчить Вас правилам, дотримуючись яких, Ви зможете залишатися повноправними членами суспільства, незважаючи на дискомфорт, спричинений хворобою. Ви навчитеся правильно добирати собі меню і планувати заняття спортом, ходити у походи і подорожувати туристом, самостійно контролювати свій стан і застосовувати цукрознижуючі засоби, а це означає не лише контроль лабораторних показників, а й уважне ставлення до самого себе.

Що таке цукровий діабет? Точніше за все будемо говорити про діабет, як про порушення обміну речовин через відсутність або неправильну дію інсуліну. Інсулін – це біологічно активна речовина, гормон, який виробляється ли­ше у підшлунковій залозі тільки спеціальними її клітинами – бета-клітинами. Ці клітини, розташовані групками, наче острівцями, являють собою лише невелику частину підшлункової залози. Сама по собі ця залоза відповідає в організмі за багато процесів, наприклад, за процес травлення. Назва інсуліну походить саме від таких анатомічних особливостей («insula» – острівець, лат.).

Навіщо нам потрібен інсулін? Його функція досить проста і ясна для розуміння: він відповідає за перехід глюкози (тобто цукру) із крові у середину клітин організму. Логічно, що зниження або відсутність в організмі інсуліну призводить до підвищення рівня цукру у крові. Саме підвищення рівня глюкози у крові призводить до виникнення таких неприємних симптомів, як виражена слабкість, сухість у роті, сухість шкіри, слизових оболонок, спрага, підвищене сечовиділення. Ці скарги стають причиною не лише першого візиту в клініку, а й супроводжують людину упродовж усього її життя, з’являючись щоразу при підвищенні рівня цукру.

Звідки ж з’являється у наших судинах цукор? По-перше, з їжі. Вуглеводи входять до складу дуже багатьох продуктів. Коли діабету нема, підшлункова залоза реагує на вуглеводи, що всмоктуються з їжі, виділенням інсуліну. Але інсулін виділяється підшлунковою залозою й у той час, коли ми не їмо. Відбувається це тому, що глюкоза може вироблятися і самим організмом – печінкою. Тому лікування діабету – прийом цукрознижуючих засобів – повин­не проходити постійно, забезпечуючи стабільний контроль за рівнем цукру в крові.

Як же виникає діабет? До виникнення цукрового діабету першо­го типу призводить руйнування бета-клітин, що виробляють інсулін. Це відбу­вається, коли наша власна імунна система починає сприймати ці клітини як во­рожі організму і знищує їх. Виявляється діабет після того, як загинуло більше, ніж 80 % бета-клітин. Найгірше, що безповоротно зникають єдині постачаль­ники інсуліну. У цьому випадку люди змушені щодня робити собі уколи інсулі­ну.

Коли чутливість організму до власного інсуліну, що виробляється у цьому випадку в достатній кількості, знижується настільки, що виникає клінічна кар­тина дефіциту інсуліну – практично ті ж ознаки, що і при першому типі діабе­ту – діагностується другий тип цукрового діабету. При 2 типі діабету можливості лікування ширші – від дієти і фізичних вправ до того ж інсуліну.

Яким же чином відсутність дії інсуліну впливає на організм?

Говорячи про діабет, було б злочином пройти повз тему ускладнень цього за­хворювання. Одні з них можуть виникнути досить швидко, інші розвиваються поступово упродовж багатьох років. Запобігти можна і тим, і іншим. Перші, або як їх називають гострі, ускладнення діабету розвиваються при повній неуважності людини до свого захворювання – діабетичні коми виникають за кри­тично високого або низького рівня цукру в крові. У свою чергу другі, їх нази­вають пізні ускладнення, розвиваються, коли високий рівень цукру в крові спостерігається довгий час. При цьому відбувається своєрідне «зацукровуван­ня» судин усього організму, що призводить до погіршення кровопостачання усіх органів. У ході нашого курсу ми будемо говорити докладно про лікування і діагностику діабету, самоконтроль захворювання, діагностику і профілактику ускладнень, харчування й життя з діабетом.

Сьогодні всім необхідно зрозуміти і завжди пам’ятати: ДІАБЕТ ПОТРЕБУЄ УВАГИ ДО СЕБЕ. Ви можете звернути на нього увагу з першого дня виявлен­ня і тоді це буде називатися профілактикою розвитку пізніх ускладнень, а мож­на на якийсь час закрити очі на необхідність стежити за собою з підвищеною увагою, і тоді діабет змусить Вас займатися вже не безболісною профілакти­кою, а лікуванням пізніх ускладнень цукрового діабету. А це, повірте мені, ук­рай дорогий і не завжди успішний захід – так відбувається не лише у нашій країні, це світовий досвід. У великих багаторічних дослідженнях була показана чітка пряма залежність між рівнем цукру в крові, з яким живе людина, і часто­тою розвитку пізніх ускладнень.

Тому тема необхідності контролю й підтримки цукру у крові в нормальних межах пройде червоною ниткою через усі наші заняття, тому що самоконтроль і прагнення до постійного нормального рівня глюкози у крові повинні стати для Вас такою ж звичкою, як регулярно чистити зуби або знімати капці перед тим, як лягти у ліжко.

Діабет – захворювання підступне, і дотримання деяких, на перший погляд складних, але на практиці абсолютно прийнятних правил дозволить запобігти лиху.

У людини, що живе своїм звичним життям, запідозрити цукровий діабет можна, якщо вона помічає, що почала пити набагато більше рідини, ніж це було раніше, при цьому, почастішали візити в туалет і вони не при­пиняються навіть уночі; звертає на себе увагу слабкість, стомлюваність, втра­та інтересу до того, що відбувається навколо; заявляється сверблячка шкіри, статевих органів, порушення зору. У дебюті першого типу цукрового діабету людина також втрачає у вазі до 5-10 кг, а іноді і більше. Разом з тим, у хво­рих на цукровий діабет 2 типу захворювання спливає найчастіше безсимптомно або малосимптомно. Це вимагає активного виявлення діабету у тих кате­горіях людей, що мають фактори ризику розвитку даної хвороби (наприклад, ожиріння, цукровий діабет у родичів та ін.).

Причини виникнення цукрового діабету II типу.

Існують дві групи факторів ризику (ФР): модифікуючі, на які можна впливати, і немодифікуючі, яких не можна змінити, але можна ужити профілактичних заходів, особливо при наявності інших факторів ризику.

До немодифікуючих факторів належать: спадковий фактор, вік і етнічний фактор; до модифікуючих —всі інші.

Спадковий фактор.

При наявності цукрового діабету в одного з батьків або найближчих родичів імовірність занедужати діабетом, за даними різних джерел, коливається від 30 до 80 %. Якщо хворі обоє батьків, то ймовірність появи діабету в їхньої дитини становить 60-100%.

Вік.

Імовірність захворіти діабетом збільшується, починаючи з 40 років. У віковій групі від 40 до 60 років поширеність діабету становить не більше 7 %, у групі 60—65 років діабет зустрічається в 10 %, а старше 65 років —кількість діабетиків досягає 20 %. На жаль, як засвідчують дослідження, нині все більше поширення одержує діабет II типу в дітей і підлітків, і в деяких регіонах США і Європи цей тип діабету вже перевищив захворюваність діабетом I типу.

Етнічний фактор.

Етнічний фактор може сприяти більшому чи меншому поширенню діабету. Так, наприклад, серед жителів острова Науру й індіанців Піма в Північній Америці діабетом хворіють 86 % населення, а жителі Папуа-Нової Гвінеї взагалі не хворіють на цей тип діабету. Ризик розвитку діабету вищий у корінного населення Америки, Канади, Індії, Австралії, Африки, жителів островів Тихого й Індійського океанів.

Інші немодифікуючі фактори.

Фактори цієї групи, до якої входять особливості протікання вагітності й пологів, можна назвати умовно немодифікуючими. До групи ризику належать такі категорії жінок:- жінки, які в період вагітності мали збільшення маси тіла більше, ніж при вагітності, що протікає нормально;- жінки, у яких під час вагітності були порушення вуглеводного обміну (позитивний тест на толерантність до глюкози, патологічне підвищення глюкози крові після їжі, збільшення цукру натщесерце, ознаки діабету).

В 20 % таких жінок протягом 5-10 років розвивається цукровий діабет;- матері, діти яких мали при народженні масу більше 4000 г;- матері, діти яких мали вроджений порок розвитку; -жінки, що мають в анамнезі мимовільні аборти чи мертвонароджених.

Маса тіла.

Підвищена маса тіла —найбільший фактор ризику діабету II типу. Визначити,чи надлишковою є маса, можна за формулою Кетле, відповідно до якої вираховують індекс маси тіла (ІМТ): масу тіла (у кілограмах) потрібно поділити на зріст (у метрах) у квадраті. Визначити, наскільки збільшується ризик розвитку діабету, при збільшенні маси тіла можна за табл..

Харчування.

Харчування сучасної людини характеризується високою калорійністю, непропорційно більшою кількістю легкозасвоюваних вуглеводів і насичених жирів тваринного походження. Така комбінація дає швидке й тривале насичення, та при цьому виникають найважчі порушення обміну речовин. Питання втому, чому саме ці смакові звички виявилися найбільш популярними нині.

Смакові звички, як епідемія, поширюються планетою, приносячи за собою епідемії цукрового діабету, артеріальної гіпертензії, мозкових інсультів та інфарктів міокарда. І цьому всіляко сприяє харчування типу “фаст-фуд”. Регулярне харчування такого типу не тільки багаторазово збільшує ймовірність захворюваності цукровим діабетом, а й смертельно небезпечне.

Паління.

В Україні курять приблизно 70 % чоловіків і 30 % жінок. У США в часи найбільшого розквіту тютюнового бізнесу (40-і роки минулого століття) курило понад 60 % населення, що спонукало американців почати широкомасштабну боротьбу з нікотином. Про успішність цієї боротьби свідчать наступні цифри: до середини 60-х рр. XX в. число курців знизилося до 30 %, а до середини 90-х рр. —до 20-25 %, на даний момент у США курять не більше 10-15 % населення. У Західній Європі курять 34 % чоловіків й25 % жінок, у Канаді —28 % чоловіків й 25 % жінок.

У нас, на відміну від цих країн, створено максимально сприятливі умови для розвитку тютюнової промисловості. Керівники найвищих рангів усіляко сприяють відкриттю тютюнових фабрик, оскільки останні є найбільшими платниками податків. Це не дивно, оскільки в Україні чоловік в середньому викурює 15-20 сигарет у день, жінка —7-12. Як свідчить невблаганна статистика, в Україні хлопчики починають курити з 10 років, дівчатка —з 12.

Діагностика діабету є дуже важливим питанням, тому що діагноз «цук­ровий діабет» часто веде до зміни звичного способу життя, роботи, занять спортом і улюбленими справами, а також потребує самоконтролю, лікарської терапії. Причому знайти діабет і визначити його тип буває часом так само важко, як і зняти підозру в його наявності. Найбільш інформативним у цих пи­таннях є визначення рівня глюкози у капілярній (беруть з пальця) і ве­нозній крові. Існують чіткі універсальні критерії встановлення діагнозу «ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ», ґрунтовані на визначенні рівня глюкози у крові.

У людей, чиї показники рівня глюкози знаходяться між зазначеними кри­теріями, а також у людей, у яких, при довільному дослідженні рівня глюкози встановлено, що діабет ймовірний, необхідно провести ПЕРОРАЛЬНИИ ТЕСТ ТОЛЕРАНТНОСТІ ДО ГЛЮКОЗИ, або як його ще часто назива­ють, ГЛЮКОЗОТОЛЕРАНТНИЙ ТЕСТ (ГТТ) Це спеціальне дослідження, спрямоване на визначення потенційної здатності організму, а точніше підшлункової залози, поратися зі своєю роботою з утилізації вуглеводів (цу­кру), що надходять з їжею. У випадку, коли реакція організму недостатньо добра, щоб виключити діабет, і в той же час недостатньо погана, щоб діаг­ностувати діабет, говорять про ПОРУШЕННЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ ДО ВУГЛЕВОДІВ (або до ГЛЮКОЗИ) Це означає, що цукровий діабет у людини ще не розвинувся, але досить велика ймовірність його виникнення. Тому людям з порушеною толерантністю до глюкози необхідно обмежити у споживанні ті продукти, які не рекомендують їсти при діабеті, а також ре­гулярно контролювати рівень цукру у крові, щоб за умови можливого роз­витку цукрового діабету вчасно його виявити. Фактично, порушення толе­рантності до вуглеводів можна було б назвати «ПЕРЕДДІАБЕТ». Проводить­ся ГТТ так: ранком натщесерце визначається рівень цукру у крові, після чого людина випиває склянку води з розчиненими в ньому 75 грамами глю­кози (таку кількість глюкози ВООЗ рекомендує для дорослих людей без ви­раженого ожиріння; для дітей і для людей з надмірною вагою ця кількість може бути відповідно знижена або підвищена). А через 2 години після цього, за умови утримання на цей час від прийому їжі і ліків, перевіряють по­вторно рівень цукру у крові.

Критерії цукрового діабету і порушеної толерантності до глю­кози (Комітет експертів ВООЗ з цукрового діабету, 1999 р.)

Отже, якщо діагноз «цукровий діабет» встановлений, необхідно відразу приступати до лікування і контролю захворювання, тому що лікування і кон­троль діабету є нерозривним комплексом заходів, спрямованих на підтримку вашого організму в нормальному стані. Якщо людина прагне, незважаючи на діабет, добре себе почувати, вести максимально повноцінний спосіб життя, зберігати працездатність і запобігти розвитку ускладнень, пов’язаних з діабе­том, їй необхідно постійно підтримувати гарний стан обміну речовин і пра­гнути мати близький до норми рівень глюкози у крові. Постійно гарний стан обміну речовин досягається, по можливості, щоденною оцінкою його найваж­ливіших показників. Самоконтроль щодня визначає, що треба зробити, щоб досягти кращої компенсації діабету, а також дозволяє самостійно вирішувати багато проблем, що виникають у повсякденному житті й обумовлені хворо­бою. Самоконтроль необхідно проводити всім людям з інсулінозалежним діабетом і з інсулінонезалежним діабетом. Під компенсацією цукрового діабе­ту ми будемо розуміти той рівень цукру крові, за якого ризик розвитку уск­ладнень хвороби найменший. Варто особливо підкреслити, що цукровий діа­бет – унікальне захворювання, оскільки його лікування багато у чому покла­дається на плечі самого пацієнта після відповідного навчання. Роль лікаря у цьому випадку зводиться до ролі консультанта з усіх питань щодо діабету і вчителя, що поступово навчає людину жити з діабетом. Дійсно, лікаря не бу­де поруч з Вами вдома і в інституті, на спортмайданчику й у театрі, на поба­ченні і біля телевізора. Лікар розповість Вам як і, головне, для чого: поводи­тися певним чином в тій або іншій ситуації, як контролювати своє захворю­вання і які висновки робити з отриманих результатів. Нарешті, лікар завжди допоможе порадою у важкій ситуації. Але головним лікарем для себе буде кожний з Вас. І та увага, з якою Ви будете стежити за собою, стане фунда­ментом Вашого подальшого життя, на якому разом з командою діабетичної допомоги Ви побудуєте своє майбутнє. Не потрібно бути архітектором або будівельником, щоб розуміти – ненадійний фундамент у більшості випадків призводить до руйнування будинку.

Ускладнення.

Тема нашої сьогоднішньої бесіди, мабуть, найневеселіша з усіх, намічених на час навчання в школі діабету. Але це тільки на перший погляд! Як Ви вже зрозуміли, сьогодні ми поговоримо про ускладнення, що виникають внаслідок діабету. Для початку повторимо: цукровий діабет – це захворювання, за якого клітинам нашого тіла важко засвоювати цукор, що надходить у кров з їжі. Цу­кор (глюкоза) – основне джерело енергії, паливо для клітин організму. Для то­го, щоб цукор перейшов із крові в клітину і перетворився на енергію, не­обхідний інсулін. При першому типі цукрового діабету підшлункова залоза йо­го практично не виробляє. При другому типі інсуліну може бути досить, але він погано працює. У результаті клітини не одержують потрібну кількість енергії, незважаючи на надлишок цукру в крові – «голод серед достатку». Клітини го­лодують, а ми почуваємо слабкість, зниження працездатності, багато п’ємо, часто ходимо в туалет. Усього цього можна уникнути, якщо навчитися підтри­мувати концентрацію цукру в крові в нормальних межах. Але цього недостат­ньо. Украй важливо знати, що цукровий діабет небезпечний не сам по собі, а своїми ускладненнями. Дійсно, якби вся проблема обмежувалася великими кількостями води, що випивається, і, відповідно, частими візитами в туалет, усе було б хоч і незручно, але не так страшно. Чому ж розвиваються ускладнен­ня і чи можна їх уникнути?

Основна причина розвитку ускладнень – це тривале підви­щення рівня цукру в крові (хронічна гіперглікемія). Чому виникає і до чого призводить цей стан? Неуважність до своєї недуги, недооцінка порад фахівців, лінощі стосовно охорони свого здоров’я, тобто причини, що зале­жать винятково від нашого менталітету і поглядів на життя, призводять до то­го, що знижений до нормальних показників в умовах стаціонару (при підборі дози цукрознижуючої терапії) рівень цукру в крові сприймається нами як на­лежне. І контроль за рівнем цукру в крові, а значить і здоров’ям, втра­чається.

Досягнуту в умовах стаціонару під спостереженням фахівців компенсацію вуглеводного обміну необхідно підтримувати са­мостійно до наступного надходження в стаціонар!

При високому рівні цукру в крові в першу чергу страждають дрібні крово­носні судини і нерви (маються на увазі не психоемоційна сфера, а анатомічні утворення – нервові стовбури, завдяки яким ми маємо здатність почувати до­тики, відчувати холод, впізнавати речі на дотик і т. ін.) всього організму. При підвищеному рівні цукру кров стає густішою, повільно переносить необхідні для клітин живильні речовини і кисень. Стінка судин «насичується» надлишковою кількістю глюкози і починає погано пропускати крізь себе живильні речовини, втрачає свою еластичність і легко травмується, в результаті чого виникають дрібні крововиливи. Здорові кровоносні судини нашого організму можна порівняти з гумовими шлангами, що змінюють свій просвіт у залежності від на­пору води, а уражені діабетом – зі скляною трубкою, що витримує підвищене навантаження лише до певного моменту. На місці мікротравм утворюються розростання сполучної тканини, що погіршують функції органів. Таке ж «зацу­кровування» відбувається з оболонками нервів – вони втрачають свою основ­ну функцію (чутливу). Що відбувається при високій концентрації цукру в крово­носних судинах і нервових закінченнях легко уявити собі, порівнявши швидку чисту гірську річку, що змиває весь бруд на своєму шляху, з мутною, в’язкою рікою з повільною течією.

Перше правило. Для того, щоб уникнути ускладнень або зупинити їх­ній розвиток, необхідно нормалізувати рівень цукру в крові. Багато досліджень довели, що без зниження цукру в крові до норми неможливо досягти гарного результату в профілактиці і лікуванні ускладнень, навіть застосовуючи найсу­часніші і дорогі препарати і методи. Тоді як на початковій стадії розвитку ус­кладнень лише стабільна нормалізація цукру в крові в більшості випадків за­побігає їхньому розвитку.

Друге правило. Необхідні регулярні огляди з метою виявлення усклад­нень, що тільки починаються. Підступність ускладнень при діабеті полягає в тому, що, оскільки довгий час не виникає ніяких болючих проявів, людина не знає про небезпеку, що насувається. І чим довше людина не знає про розви­ток ускладнення, тим важче лікувати розвинені ускладнення. Як правило, лю­дина підсвідомо уникає оглядів – «чим менше знаю, тим менше хвилювань». Однак така «страусина» позиція призводить до небажаних наслідків. Тому осо­бливо важливий правильний психологічний настрой. Потрібно знати, що «по­ганий» результат виміру цукру в крові або ж виявлення ускладнень не є при­водом для паніки – це лише привід для конструктивних дій.

Дуже важливо зрозуміти, що чим більше ви одержуєте знань про діабет і, найголовніше, застосовуєте їх у своєму житті, тим менше у вас обмежень і не­приємностей.

Давайте розглянемо, у яких органах можуть розвинутися ускладнення цу­крового діабету і розберемо правила профілактики. Як Ви розумієте, у нашо­му організмі неможливо знайти місця, де немає судин і нервів. Тому і порушен­ня можуть торкнутись фактично будь-якого органу. Сьогодні ми з Вами розгля­немо найбільш розповсюджені ускладнення діабету.

Діабетична нефропатія

Це патологія нирок, що розвивається через підвищений рівень цукру в кро­ві. Що ж відбувається в нирковій тканині при нефропатії? Нирки можна уяви­ти у вигляді фільтра, що виділяє в зовнішнє середовище тільки непотрібні ор­ганізму речовини. Високий рівень цукру сприяє ураженню дрібних судин нирок, через які проходить при фільтрації кров. У результаті ниркова функція порушу­ється. Нирки починають пропускати корисні для організму речовини у сечу, а в крові накопичуються азотисті шлаки. На цьому заснована рання діагностика ураження нирок.

Найбільш ранньою ознакою розвитку діабетичної нефропатії є мікроаль- бумінурія – виведення альбуміну (одного з білків плазми крові людини) із сечею, що перевищує припустиму норму. Це та стадія, коли, проводячи лікування, ще можна запобігти прогресуванню ускладнення. Якщо в цей час не вжити захо­дів, то із сечею починають виділятися більш великі молекули білків (протеїнурія), порушується швидкість фільтрації, підвищується артеріальний тиск, розви­ваються набряки, наростає інтоксикація (отруєння) організму аж до розвитку ниркової недостатності. Необхідно якомога раніше виявити наявність нефро­патії і приступити до лікування.

Отже, щоб нирки були здоровими, треба:

1. Нормалізувати цукор у крові;

2. Регулярно проводити обстеження:

дослідження альбуміну в сечі:

а) не менш 1 розу на рік протягом перших 5 років від виникнення діабету;

б) 2 рази на рік після 5 років від початку захворювання;

при наявності протеїнурії:

а) робити аналізи на наявність білка в добовій порції сечі не рідше одного розу на три місяці;

б) визначати швидкість клубочкової фільтрації не рідше одного разу на півроку;

в) щодня контролювати артеріальний тиск;

г) досліджувати рівень креатініну, сечовини в сироватці крові – 1 раз на 6 місяців.

Якщо у Вас виявлений підвищений рівень альбуміну в сечі, необхідно підсилити контроль за вуглеводним обміном (нормалізувати рівень цукру в крові).

3. Вчасно призначити лікування.

При підйомі артеріального тиску вище 140/85 мм рт. ст. необхідно звер­нутися до лікаря для призначення медикаментозного лікування. З появою про­теїнурії рекомендується, крім перерахованого, обмежити споживання тварин­ного білка (до 0,6 – 0,8 г на 1 кг маси тіла на добу) і повареної солі.

Діабетична ретинопатія

Захворювання виявляється патологічними змінами очного дна, що виника­ють внаслідок постійно підвищеного цукру в крові. Це призводить до знижен­ня гостроти зору, а за відсутності адекватного лікування і до сліпоти. При підвищенні концентрації цукру стінки судин очного дна стають тендітними, ламки­ми, збільшується число крововиливів. А чим більше крововиливів, тим більше розростань сполучної тканини і тим більше утворюється нових неповноцінних судин (що часто дають масивні крововиливи). Це призводить до підвищення імовірності відшарування сітківки і загибелі частини зорових клітин, що є при­чиною втрати зору.

Якщо зміни виникають у периферійному відділі очного дна, людина не відчуває зниження гостроти зору (при відсутності відшарування сітківки) і не усвідомлює серйозності стану. Ушкодження центральної зони очного дна виявляється зниженням гостроти зору, що і змушує людину звернутися до лікаря. Такий стан можливий і при розвитку катаракти в результаті проникнення в кри­шталик продукту перетворення глюкози – бітолу, що викликає його по­мутніння

Основним методом профілактики діабетичної ретинопатії є нормалізація рівня цукру в крові, тому що доведено чітку залежність розвитку даного уск­ладнення від ступеня компенсації цукрового діабету.

Отже, щоб очі були здоровими, треба:

1. Нормалізувати цукор у крові.

2. Регулярно проходити обстеження у офтальмолога;

щорічне відвідування лікаря за умови відсутності діабетичної ретинопатії;

при виявленні змін очного дна – огляд 1 раз на півроку, а при необхідності і частіше;

обов’язковий огляд очного дна з розширеною зіницею (при відсутності протипоказань).

При раптовому зниженні гостроти зору необхідно негайно показатися офтальмологу.

3. Вчасно проводити лікування.

Досить ефективним методом (доведеним у більшості міжнародних дослі­джень) є лазерна фотокоагуляція, що здійснюється за умов стабільної компен­сації вуглеводного обміну.

Діабетична полінейропатія

(діабетичне ураження нижніх кінцівок)

Один із проявів ускладнень цукрового діабету – ураження нижніх кінцівок (стопи). При цьому, як і в будь-якому органі, у нижніх кінцівках відбувається ура­ження судин і нервів. Ці зміни, у свою чергу, сприяють зниженню чутливості ніг, а внаслідок цього – більш легкої травматизації, розвитку виразкових дефектів, гангрени (аж до ампутації). При «зацукровуванні» нервів ніг знижується їхня чутливість – вібраційна, болісна, температурна, тактильна. Такі ураження ниж­ніх кінцівок називаються діабетичною полінейропатією, або, як кажуть, розви­вається синдром діабетичної стопи.

Найчастіше складається така ситуація: на тлі «зацукровування» і зниження чутливості ніг змінюється положення стопи під час ходьби, що приводить до під­вищеного тиску на не призначені для цього ділянки стопи і дрібної травмати­зації. Якщо дрібна травма, потертість залишаються непоміченими, незабаром туди потрапляють і починають розмножуватися мікроорганізми – розвиваєть­ся запалення, а потім утворюється виразковий дефект. На тлі підвищеного цу­кру він загоюється дуже погано, а при відсутності лікування може початися ган­грена ноги.

Проведений аналіз цих важких ускладнень дозволив розробити рекомен­дації з догляду за стопами, що дозволяють, при їхньому дотриманні, запобігти розвитку таких тяжких ускладнень. Застосування цих правил у людей із вже наявними початковими ураженнями стоп дозволило знизити кількість ампутацій на 80 %.

Правильний догляд за ногами

1. Щотижня оглядати стопи і лікувати тріщини між пальцями.

2. Щодня перевіряти взуття усередині (сторонні тіла, цвяхи).

3. Щодня мити ноги, стопи і ретельно просушувати шкіру, особливо між пальцями.

4. Уникати екстремальних температур (і гарячої, і холодної).

5. Користуватися дитячим (нейтральним) милом.

6. Узимку носити вовняні шкарпетки, уникати переохолодження.

Якщо мерзнуть ноги, одягати на ніч шкарпетки.

7. Носити вільні шкарпетки без резинок.

8. Взуття повинне бути м’яким і вільним.

9. Щодня робити гімнастику для ніг.

10. Нігті підрізати прямо (не півколом). Краї обрізаного нігтя обробляти пилкою для нігтів.

11. Повідомляти лікарю про будь-які зміни на стопах.

Неправильний догляд за ногами

1. Користуватися грілкою.

2. Ходити босоніж. Ходити по гарячій поверхні (пісок, басейн).

3. Носити сандалії з перемичками між пальцями (в’єтнамки).

4. Носити взуття без устілок.

5. Застосовувати хімікати і пластири для видалення мозолей і бородавок.

6. Робити примочки на стопах.

7. Зрізати мозолі без консультації лікаря.

8. Носити пояси, що здавлюють, панчохи з резинками.

9. Сидіти, схрестивши ноги, класти ногу на ногу.

Якими ж бувають ураження нижніх кінцівок? У залежності від того, що ура­жається сильніше – судини або нерви, виділяють дві основні групи:

1. Ішемічна стопа – переважне ураження судин.

Основні ознаки;

– шкіра на стопі і гомілці холодна;

– шкірні покриви бліді або строкаті (мармурові);

– відсутнє волосся на гомілці;

– скарги на біль, що виникає під час ходьби – перемежована кульгавість.

Ішемічні болі трохи слабшають при опусканні ніг з постелі;

– наявність болючих виразкових дефектів по краю стопи (кінчики пальців, п’яткова область);

– зниження пульсації на стопах.

2. Нейропатична стопа – переважне ураження нервів.

Основні ознаки:

– стопа тепла або гаряча на дотик;

– болі, що палять, у ногах (більше в спокої, у нічний час);

– зниження, а надалі відсутність усіх видів чутливості нижніх кінцівок (ві­браційної, температурної, тактильної, болісної). Такий стан сприяє виникненню травм шкіри, опіків;

– наявність гіперкератозів (ороговіла шкіро) на стопі в зонах підвищеного тиску;

– виникнення безболісних виразкових дефектів на стопі в зонах підвище­ного тиску.

Існує різновид діабетичної стопи – остеартропатія Шарко. При цьому в кісткових структурах стопи розвиваються зміни, у результаті яких можуть вини­кати спонтанні (тобто не в разі травми) переломи, виражені деформації, а на­далі розвиватися виразкові дефекти на стопі.

Якщо Ви знайшли в себе будь-які з перерахованих ознак ура­ження нижніх кінцівок, терміново зверніться до лікаря!!!

Отже, щоб ноги були здоровими, треба:

1. Нормалізувати цукор у крові;

2. Регулярно проводити обстеження;

– вимір вібраційної, тактильної і температурної чутливості ниж­ніх кінцівок (2-4 рази на рік).

3. Дотримуватись правил догляду за ногами;

4. Вчасно проходити лікування.

При незагоюваних ушкодженнях стопи необхідно відразу звернутися до лікаря!

Діабетична автономна нейропатія

Виникає у разі ураження нервових закінчень у внутрішніх органах. Може виражатись різким падінням артеріального тиску при змінах положення тіла, порушенні потовиділення, діареєю чи запором, затримкою сечі, імпотенцією, набряком гомілок, втратою відчуття симптомів гіпоглікемії. Профілактикою є гарна компенсація цукрового діабету.

Макросудинні ускладнення

На тлі цукрового діабету значно збільшується ризик розвитку інфарктів і інсультів. Профілактикою є гарна компенсація цукрового діабету, підтримка ваги в нормальних межах, контроль артеріального тиску.

Як ми говорили на початку нашої бесіди, кожен орган і система нашого організму можуть відчути на собі вплив діабету, але незмінним залишається одне – запобігти розвитку ускладнень цих страшних супутників діабету мож­на тільки постійно підтримуючи себе й один одного в прагненні до нормоглікемії.